Погодьтесь: наше ім’я, почасти, стає для нас найріднішим другом, нерозривно переплітаючись з безліччю справ людського буття. Деяким іменам навіть приурочений цілий день – свято.

Ось як, наприклад, 25 січня – Тетянин день. Ще декілька років тому саме у цей день святкували ще й студенти. В наш час їхнє свято – 16 листопада.

А що ж Тетяна? Десь з двісті років тому жіноче ім’я Тетяна найчастіше зустрічалося в так званому великопанському, аристократичному середовищі. Пригадайте пушкінського «Євгена Онєгіна», в якому одна з головних героїнь носить ім’я Тетяна. Незабаром воно стало найпопулярнішим у східних слов’ян.

А скільки пестливих форм у нього! Українці називають Тетяну і Танею, і Тетянкою, і Танюшкою,  Танюшенькою, Тата… 

25 січня, в Тетянин день, ми познайомилися з декількома Тетянами, аби дізнатися: як і чому рідні обрали їм це ім’я та як вони самі ставляться до нього?

На фото: Тетяна Миколаївна Гапшенко

Ім’я Тетяна звучить гарно

Тетяні Гапшенко дала ім’я старша сестричка Маргарита. Взагалі-то вона сподівалася, що батьки їй подарують братика. Та 22 червня 1974 року не так сталося, як гадалося: на світ з’явилася дівчинка. Як її назвати? І Маргарита, що мала улюблену ляльку-красуню Тетянку, запропонувала назвати крихітку – сестричку Тетянкою.

Сама володарка цього імені задоволена ним. Іноді батьки жартують: імена у обох дочок літературні: одна Маргарита, як героїня «Майстра і Маргарити» Михайла Булгакова, інша – Тетяна, як витвір творчості Олександра Пушкіна. Тепер сестер ріднить і їхня професія – вони вчительки Рівненського ліцею. 

Тетяна дуже поважає свою сестричку, шанобливо ставиться до неї, пам’ятаючи, хто її вперше назвав Тетяною. Є в них ще одна важлива спільна риса характеру, яка ріднить між собою, – любов до своїх рідних.

Тетяні Гапшенко кожного дня дуже часто доводиться чути своє ім’я: забути про те, як тебе звати, не дають учні, що постійно звертаються до своєї вчительки. І вона рада тому: Тетяна Миколаївна звучить дуже гарно.

На фото: Тетяна Володимирівна Перфильєва

« Наша Таня громко плачет…»

Тетяна Володимирівна Перфильєва добре знає й пам’ятає сімейну історію про те, як вибирали їй ім’я. Вона перша дитина в родині, і мама визначилася: якщо дівчинка буде схожа на неї (блакитноока й з білявим волоссям), то назвемо її Світланою. Якщо ж маленька буде схоже на батька (кароока брюнетка), то дамо їй ім’я Тетяна. А тут ще зі своєю порадою прийшла й п’ятирічна двоюрідна сестричка мами, Людмила. Вона вже твердо вирішила, що її племінниця буде тільки Тетяною, адже Людочка й віршик вивчила про дівчинку з таким ім’ям.

«- Наша Таня громко плачет:

Уронила в речку мячик.

– Тише, Танечка, не плачь –

Не утонет в речке мяч».

Отже, дівчинка народилася кароокою брюнеткою, а знання віршика двоюрідної тітки Люди підсилило бажання батьків назвати дороге немовлятко Тетяною.

Потім у родині Володимира та Надії з’являться син Миколка й донька Наталка, які мали вже свою няню Тетянку й до цього часу дуже люблять її, бо – старша сестра.

Самій Тетяні Володимирівні своє ім’я дуже подобається. Вона знає про нього майже все: і три версії його виникнення, і що означає в перекладі, і які риси характеру притаманні Тетянам. Та головним вважає те, що кожна людина повинна пронести по життю своє ім’я з честю.

У перекладах як з давньогрецької, так із латини у колись чоловічому  імені Татиан  багато спільного: засновниця, організаторка. І ще – пані для свого володаря.

Тетяни не бояться труднощів, прямолінійні, принципові. Доводять розпочату справу до кінця. Відповідальні, порядні, обізнані, приємні співрозмовниці.

Ті, хто знає Тетяну Володимирівну, може впевнено сказати, що ці риси поєдналися у цієї людини. Вона сильна особистість і водночас – людяна, жіноча, чуйна, позитивно емоційна.

Так що обране їй ім’я стало справжнім її другом. Та й професія, посада Тетяни Володимирівни відповідають її характеристиці за ім’ям. Вона вчителька історії й заступник директора з навчально-виховної роботи Генічеського закладу загальної середньої освіти №1.

У колективі, де вона працює, немає більше жінок з ім’ям Тетяна. Серед сучасних учнів Тетян зустрічаються теж одиниці. 

«А шкода! Дуже шкода! – говорить Тетяна Володимирівна. – Таке красиве й звучне ім’я. Та й риси характеру його володарок пасують сучасності. Тож, майбутні батьки, називайте своїх дівчаток Тетянами. Я й досі радію, коли моя мама ласкаво називає мене Танюшка, Танечка, Танюшенька, Тетянка…»

На фото:  Тетяна Вікторівна Доля

Усім Тетянам Тетяна!

Тетяна Доля – начальник абонентського відділу Генічеського ВУВКГ (в народі – водне господарство). На роботі вона Тетяна Вікторівна, а вдома – Таня, Тетянка, Танюшка. Так називають її і мама, і чоловік, і друзі. Звикли вони до чудового імені, яке супроводжує Тетяну Вікторівну вже п’ятдесят шостий рік. Так новонароджену донечку назвав тато Віктор.Тетяна Вікторівна. Звучить!

І хоча мама сперечалася, бо хотіла бачити свою донечку Катюшкою, нічого в неї не вийшло. Віктор Доля був непохитним: буде Тетянкою, на честь тітки Тетяни, Ця тітка була його кумиром: вольова, сильна духом жінка, розумна, талановита. Та ще й герой.

У Другу світову вона пішла молодою дівчиною на фронт, билася з нацистами в партизанському загоні, мала нагороди. Потім за своїми враженнями і спогадами написала й видала книгу. Дожила до глибокої старості.

Ось які вони, Тетяни! Після таких аргументів усі домашні погодилися: буде дівчинка Тетяною.

«Мені завжди подобалось моє ім’я. В нашому класі Тетян було троє. Як же ми пишалися, коли на протязі декількох уроків вивчали «Євгена Онєгіна» у восьмому класі! Коли звучало ім’я Тетяни Ларіної, уявляли себе на її місці і пишалися тим, що вона наша тезка, – згадує Тетяна Вікторівна. – Мені взагалі подобається проводити вільний час за читанням. У школі моїм улюбленим предметом була література. Та й взагалі, я люблю цікаво й корисно проводити вихідний і відпустку зі своєю сім’єю, з колегами, друзями».

Дійсно, Тетяну Долю поважають і в колективі, де вона працює ось уже тридцять шостий рік, і абоненти, з якими щоденно спілкується. Та й як же не поважати добру, веселу, доброзичливу жіночку, що може всіх організувати і на працю, і на відпочинок. Невипадково Тетяна Вікторівна очолює профспілку ВУВКГ.

Удома її теж завжди чекають і чоловік Олександр, і донька Даша. «Ні, дочка не Тетяна, а Даша, – каже Олександр. – Досить однієї Тетяни в сім’ї. Наша Тетяна – усім Тетянам Тетяна!».

А вона й не сперечається. Бо намагається кожний день прожити так, щоб самій він їй сподобався.

Підготувала ВАЛЕНТИНА КОЗІНА