Легенда й гордість Генічеська

Під таким заголовком прочитала статтю в столичному журналі «Пожежна безпека» ще за квітень 2005 року, що випадково потрапила мені на очі нещодавно, коли перебирала старі бумаги. 3 фотографії на читачів дивилася літня людина, на формі якої красувалося безліч орденів та медалей. «Нічого собі!» – промайнула думка.  Це був  Микола Єфремович Юрченко – дійсно легенда нашого міста і не тільки, раз про нього знає вся Україна.

Захотілося і землякам розповісти про нього в нашій газеті. Чому ж він став легендою і гордістю? Однак ні в краєзнавчому музеї, ні в пожежно – рятувальній службі, ні від мешканці будинку, де живуть здебільшого пожежники минулих років, відомостей про Юрченка не отримала.

Тож допомогла-таки ця журнальна стаття. Тоді про нього розповіли Володимир Субота і Володимир Салига. Фото, вміщені в журналі, належать Сергію Разбейкову та взяті з архіву Миколи Юрченка.

27 років віддав пожежній справі

Про Миколу Єфремовича Юрченка у столиці написали з нагоди його 80 – річчя, яке він відсвяткував 2 квітня 2005 року. Ця людина належить до тих звитяжців, які за улюблену справу готові йти у вогонь і воду.  І цього є докази. В його трудовій книжці записано: 10 серпня 1949 року прийнятий на роботу, а 13 травня 1977 року –  звільнений у зв҆ язку з виходом на пенсію. Двадцять сім із гаком найпродуктивніших років життя віддано пожежній справі в Генічеську!

Та легендарність Миколи Юрченка не тільки у цьому. Він застав пожежну частину міста в такому занедбаному стані, що можна було б ухопитися за голову й тікати на іншу роботу  – без зайвих проблем і головного болю.  

А коли ж виходив на пенсію, це вже була потужна пожежна структура.

За звитяжну працю вогнеборець майже щороку отримував премії та цінні подарунки, мав безліч  почесних грамот з Києва, двічі був удостоєний знаку «Кращому працівникові пожежної охорони», тощо.

Сам Микола Єфремович часто повторював, що пишався тим, що носив форму і неабияк старався не заплямовувати її. Ні в прямому ні в переносному смислі.

Від інспектора до начальника

Микола Єфремович  добре знав пожежну справу, бо пройшов її від нижчої до вищої сходинки. Спочатку працював інструктором у пожежній інспекції, потім – старшим інспектором і начальником районної пожежної інспекції.

Звісно, робота нелегка. В Генічеському районі було 110 населених пунктів, і навантаження на пожежних випадали великі.

Коли на Арабатській Стрілці розпочали проектувати пансіонати й бази відпочинку, Микола Юрченко був ініціатором створення в районі опорного пункту гасіння пожеж. Що це дало? Під час пожеж на Стрілці генічеські вогнеборці виїздили на їх гасіння, маючи сучасні на той час засоби пожежогасіння.

Невдовзі в кожному господарстві Генічеського району було збудовано депо, створені мережі пожежної безпеки.

Як долали «полум’яного дракона» на Арабатці

Пройшов час. І в Генічеську було створено воєнізовану пожежну охорону. З’ явилися її підрозділи в Новоолексіївці, Партизанах (нині Риково).

«Великих збитків від пожеж не було, – пригадував Микола Єфремович. – У 60 – і роки  найрезонансніша пожежа сталася в Будинку культури села Фрунзе (нині Азовське), але він згорів через людську недбалість і нехтуванням до наших зауважень через що ми навіть не давали дозвіл на експлуатацію».

Не змовчав легендарний вогнеборець і про жахливу пожежу на Арабатській Стрільці, яка сталася в 1962 році під час буріння глибинної свердловини. Старожили – генічани теж пам’ятають цю пожежу. Коли глибина свердловини сягнула 1200 метрів, на поверхню вирвався метан і відразу зайнявся. Бурова вишка й дизелі провалилися під землю, від чого утворився своєрідний кратер. Полум’я було до 150 метрів заввишки!

Ціною людського життя і нелюдських зусиль ту страшну пожежу було приборкано.

До пожежних прислухалися

Микола Юрченко завжди пишався тим, що до нього, тоді 80–літнього, приходили радитися вогнеборці не тільки з Генічеська, а й подеколи – із усієї  Херсонської області. А хіба може бути щось приємніше для літньої людини, чим визнання його професіоналізму,  внеску у потрібну людям справу?

 Пишався ветеран і своїми двома синами, які хоча й не пішли його шляхом, проте були шанованими людьми в колективах, у яких працювали.

Він полюбляв День працівника пожежної охорони, який раніше святкували в січні. А коли об’єднали пожежних з МНС, був незадоволений: збили докупи, казав.

 «Кожен має робити свою справу, – зазначав головний генічеський вогнеборець 50 – х – 70 – х років. – У нас, на спекотній Херсонщині, протипожежна пропаганда була на високому рівні. До пожежних прислухалися, їх шанували. Так має бути і зараз, і завжди».

Ось така історія про нашу гордість і легенду, відому на всю Україну. І якщо хтось із наших читачів знає хоч щось про Миколу Єфремовича Юрченка, для вас двері в краєзнавчий музей відчинені. Адже, якщо людина – легенда і гордість, то вона не може бути забутою, а сторінка в історії Генічеська для неї буде із задоволенням відведена.

ВАЛЕНТИНА  КОЗИНА