Нині вчитель з 30-річним досвідом роботи, чуйна і турботлива мама двох доньок, щаслива бабуся поки ще єдиного онука, а колись випускниця Павлівської ЗОШ, Дубінецька Валентина, свідомо обрала майбутню професію вчителя і не помилилася.

З дитячих років вона мріяла стати лікарем та працювати у пологовому будинку. Здійсненню мрії завадила лише здатність відчувати чужий біль. З підліткових років Валентина була вожатою різних груп жовтенят, звідси й з’явилася любов до дітлахів. А ще їй дуже подобалося подорожувати, за шкільні роки побувала у різних містах України, Білорусі, Підмосков’я.

Школярка із задоволенням відвідувала гурток під керівництвом учителя географії Валентини Єгорівни Онопко, там займалася топографічною зйомкою місцевості, під час туристичних змагань куштувала кашу на вогні та поступово закохувалася в усе, що пов’язано з географією та природою загалом. Біологію, один із улюблених предметів, викладав її класний керівник Анатолій Степанович Онопко, а вчителю хімії Валентині Федотівні Кутіщевій, вдалося так підкорити дитяче серце, що Валентині довелося обирати, яку ж саме природничу спеціальність вивчати в інституті. Ще тоді зрозуміла, що працюватиме у школі. До речі, пісні під гітару теж почала співати зі шкільних років. Любов до музики їй прищепила Дар’я Володимирівна Мойсеєнко — вчитель, покликанням якого і сьогодні залишається діяльність із привчання дітей до прекрасного. Зараз же мама не забула своє дитяче хобі, часто бере участь у заходах, що проводяться у сільському будинку культури.

Описуючи шкільне життя мами та, вказуючи нижче факти зі студентського віку, на правах доньки, я розумію, що не обов’язково бути лікарем, щоб помітити її «синдром відмінниці». Таке прагнення робити все правильно, старанно та чесно вона змогла передати не лише нам, своїм дітям, а протягом всього життя намагається привчати до цього учнів.

Бабуся мріяла, щоб у її дітей була вища освіта, адже її життя було дуже непростим, доводилося тяжко працювати на фермі та вести господарство вдома. Мама говорить зараз, що настанови батьків мали дуже велике значення, в неї вірили її рідні, тому не можна було їх підвести.

З 1985 року, не втрачаючи свій запал та цікавість до природничих наук, Валентина почала вивчати географію та біологію у Мелітопольському державному педагогічному інституті та поступово перетворювалася із тихої сільської дівчинки на майбутнього професіонала з міцними знаннями та прагненням працювати у сфері освіти. Студенство для неї, як і для більшості молодих людей того часу, — один із найкращих періодів життя. Навчання майбутніх географів та біологів обов’язково передбачало наявність великої кількості практики. Мама побувала у багатьох місцях Кримського півострова, Карпат, Закарпаття, Буковини, Кавказу, Краснодарського краю.

У 1987 році Валентина Миколаївна мандрувала Кавказом

Паралельно з відмінним навчанням в інституті, здобула в Криму спочатку першу, а потім на Кавказі ще й другу категорію керівника туристичної групи. Я й досі обожнюю розглядати її студентський фотоальбом та слухати велику кількість приємних спогадів та кумедних ситуацій зі студентського життя, наприклад, як викладач на екзамені запропонував їй працювати з картою, яка була перевернута догори дригом і мама впоралася, або як гуртом готувалися до екзаменів.

В інституті мама зустріла мого тата. У 1989 році вони одружилися. За свої старання в інституті Валентина Дудка отримала диплом з відзнакою, що нікого звісно ж не здивує.

У 1990 році народилася старша донька Ольга, того ж року сім’я переїхала до села Українське Іванівського району Херсонської області. Мама викладала хімію в Українській ЗОШ, а через три роки знову переїзд — до села Комсомольське Нижньосірогозького району. Тепер вже мама навчала дітей географії та стала заступником директора з виховної роботи.

На жаль, не судилося збутися багатьом мріям молодої та щасливої родини, в 1996 році наш тато сильно захворів. Початок 90-х, немає умов для діагностики та лікування, немає стабільної зарплатні, немає навіть автобусів, щоб доїхати до лікарні. Мама не втрачала надію, робила все можливе, щоб знайти причину хвороби та поставити свого раніше здорового та сильного чоловіка на ноги. Цьому теж не судилося статися. В 1997 році на світ з’явилася я, тато вже був на 1-й групі інвалідності.

2000 рік, прагнучи допомогти своїй доньці, батьки мами запропонували переїхати до них. Директор Павлівської школи Валентина Федотівна Кутіщева прийняла свою колишню ученицю на роботу, мама протягом трьох років працювала вчителем англійської мови. Тому зараз у мене є всі підстави називати її моєю «англічанкою», коли пише якісь англійські слова мені в sms-повідомленні.

З 2002 року і дотепер мама працює на посаді заступника директора з виховної роботи, а з 2003 року після атестації — вчителем біології. Довго керувала краєзнавчим гуртком, займалася пошуковою роботою, отримувала за це обласні грамоти. Її учні посідають призові місця на районних олімпіадах, а бачили б ви її обличчя, коли вона згадує, що її донька Ксенія була серед призерів обласного етапу олімпіади з біології.

Мама завжди говорить, що поки є можливість, треба всьому навчитися, адже ми не знаємо, як саме може змінитися наше життя. Навчаючись у школі, мама отримала посвідчення оператора машинного доїння та протягом багатьох років поєднує працю вчителя з веденням домашнього господарства, в якому завжди була корова. Для неї вона — годувальниця, як і раніше для більшості селян, такі думки у неї через страх повернутися до тих умов, які довелося пережити багатьом людям у 90-ті роки.

Незважаючи на всі негаразди, у нас з Олею було дитинство, свята, подарунки. Мама доклала максимум зусиль, щоб ми здобули вищу освіту, щоб стали гідними людьми, за що ми безмежно їй вдячні.

Валентина Дудка з доньками Ольгою і Ксенією святкують перший день народження онука Сашка. 2018 р.

Для всіх учнів та випускників Павлівської ЗОШ вона — Валентина Миколаївна, вчитель, який любить дітей, який присвячує себе свій справі, який ніколи не приносить думки та слова про свої особисті проблеми до школи. А для мене вона — мама, яка віддасть останнє для своїх дітей, яка як наївна дівчинка вірить в добро, яка вислухає всі мої скарги та витре сльози з обличчя, яка колись передала мені в Херсон разом з моїми речами коробку з підсніжниками, просто тому що знала, що я через це посміхнусь.

Раніше я ображалася на неї, адже мені здавалося, що чужим дітям вона приділяє більше уваги, ще й постійно забуває телефон в своєму кабінеті і не відповідає на дзвінки. А зараз я розумію, що моя мама — справжній вчитель, якого поважають учні та колеги. Тому тепер коли не можу додзвонитися, я вже не нервую, просто знаю — мама змінює світ на краще, маму не турбувати!